У вівторок 23 лютого на виховній годині учні 2-Б і 2-В класів гімназії мали неймовірно цікаву зустріч з Юрієм Васильовичем Мохнюком.
Зараз Юрій Васильович працює патрульним Луцької поліції. А у травні-серпні 2014 року був учасником АТО. В своєму професійному житті він встиг повчителювати, а також 15 років працював у банку.
Пан Юрій цікаво розповідав про свою нинішню службу в поліції, про те як проходив етапи відбору, про найсерйозніші та найкурйозніші випадки під час своєї служби. Рекомендував дітям у разі будь-яких проблем сміливо звертатися до працівників поліції, зупинивши машину патрульних просто на вулиці або зателефонувавши 102.
Про період перебування в АТО Юрій Васильович розповідав відверто, не приховуючи і не прикрашаючи жодних фактів. Пішов захищати Україну за призовом, бо у свій час служив у армії. Вдома на нього чекала дружина і двійко маленьких діток. Правдиво розповідав про солдатські будні, про форму 1964 року і каску 1942... Про втрату побратимів і про дружбу на війні. Про складнощі із довезенням води із окупованої території та американські сухпайки. Про собаку Гільзу і про зустрічі з дикими представниками фауни східної України - дикого кабана, байбаків і борсуків. Останніх спочатку врятували від смерті у ямі, куди вони випадково потрапили, а потім відганяли від запасів провізії.
Діти ставили багато запитань, до того ж дуже розумних і цікавих. Запитали і про ту допомогу продуктами харчування, що ми її неодноразово збирали і доправляли бійцям на схід. І про листи і малюнки, які діти пишуть, цікавились, чи доходять вони адресатам і чи насправді їм потрібні. Юрій Васильович щиро відповів, що листи і малюнки солдатами розбираються миттєво, кожен читає "свій", тільки йому написаний лист від незнайомої дитини у своєму закутку, а потім виходить до товаришів розчулений і зі слідами сліз на запиленому обличчі. Наш гість розповів, що особисто він носив лист від 9-класниці Наталі і кілька дитячих малюнків у нагрудній кишені, а потім привіз додому і вважає їх своїми оберегами.
Наша бесіда тривала близько 1,5 години. Особливо допитливі учні не хотіли відпустити нашого цікавого гостя, і продовжували ставити запитання уже за дверима актового залу, і на першому поверсі біля дверей гімназії.
Мені видається, що усі учасники зустрічі залишились задоволеними, особливо зворушеними від почутого, відчутого і пережитого за ці хвилини розмови.
Висловлюю щиру подяку Юрію Васильовичу Мохнюку за приділений час, за відшукані такі правильні, мудрі слова справжнього чоловіка і патріота.
Ось він, сучасний герой.
Слава Україні!
